Він обернувся, щоб подивитися назад. Востаннє побачити своє минуле, сміливо глянути в очі спогадам. Він наробив купу помилок, але щось виправляти вже пізно. Він хотів як краще, натомість залишився самотнім назавжди.  Все що йому залишилося: присісти на стару потерту валізу і ще раз покопатися у минулому. Йому ставало краще кожного разу, коли він уявляв, як могло бути. Але здоровий глузд повертав його до реальності. І скільки б він не думав її вже не повернеш. Він вже ніколи не сяде за кермо. Він спалить дім, а разом усі спогади. І він більше ніколи не почує її голос. Він поспішав. Навіщо, куди? Адже вона б могла жити, якби він не поспішав. Старенький пікап об дерево з пасажирського боку. «Ви щасливчик», — казали лікарі, а він місяць не виходив із ступора. Це все через нього. А зараз він просто мовчки піде. В нікуди, в ранковий туман. Він не буде вдавати з себе Ромео. Ні, він зовсім не такий. Можливо він навіть колись покохає, але назавжди залишиться самотнім. Перестане дивитися в очі людям, перестане довіряти собі…